БУЛО:
«Избранное», О. Солженицин

МАЛО Б БУТИ:
«Вибрані твори», В. Стус

ЧОМУ:
Олександр Солженіцин — найбільш відомий новітній російський письменник, лауреат Нобелівської премії та дисидент.

На одній із лекцій автор книги «Бунт проти імперії» Радомир Мокрик зазначив, що коли згадуєш про дисидентський рух в Європі, то люди легко пригадують імена російських дисидентів як Солженіцин або Євтушенко, і щиро дивуються, що разом з тим існував окремо український рух опору.

Клуб творчої молоді (КТМ), що мав свої угрупування в різних містах України, започаткував рух шістдесятників, що згодом також перетікло в семидесятників і восьмидесятників.

Іван Світличний був очільником київського КТМ, членом якої був, наприклад, Василь Стус.

З культурного клубу він стрімко переріс у політичний, оскільки національне усвідомлення себе як українців було неприйнятним і забороненим, що супроводжувалось постійними арештами та репресіями.

Василь Стус (1938 — 1985) — поет-шістдесятник, перекладач, дисидент, борець за незалежність України, що був репресований совєтською владою.

У 1965 році, під час прем'єри фільму Параджанова «Тіні забутих предків», у кінотеатрі «Україна» в Києві, взяв участь в акції протесту, засудивши арешти української інтелігенції, після чого за ним почало стежити КДБ.
У 1973 стався перший арешт за антирадянську пропаганду. Через 2 роки після звільнення, 1980 року ув'язнили знову.
У 1985 українська діаспора намагалась висунунити Стуса на здобуття Нобелівської премії, але не встигли — Василь помирає у карцері тюрми.

Та навіть після смерті поета совєтська влада не давала забрати його тіло, пояснюючи, що в'язень має відбути повний строк, навіть мертвий.
Перепоховання сталось лише у 1989 році. Попри заборони, попрощатись зі Стусом прийшов великий натовп людей. Труну несли центром Києва, обходили пам'ятник Тарасу Шевченку, і поховали на Байковому кладовищі.

«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації».
Більше: Читати тут